Фільм "13-ий поверх"

Люблю фільми, в ході перегляду яких на думку спадає  чимало образів і асоціацій. Думаю, не можна було не помітити сюжетної схожості "13-го поверху" з класичним детективом.  Ми маємо жертву - ланку, що поєднує групу людей, яких можна вважати підозрюваними (донька, сам сищик чи другорядні персонажі). Завдання ж сищика-аналітика полягає в тому, щоб виправдати інших героїв шляхом визначення винного, адже простір, у якому перебуває сищик, - це простір смислів, а не фактів. Як пише С.Жижек у праці "Глядя вкось", роман завершиться не тоді, коли читач зможе відповісти на питання "хто це зробив?", а тоді, коли сищик зможе розповісти "справжню" історію у формі лінійної оповіді. Думаю, цей принцип повною мірою спрацьовує і стосовно цього фільму.
Е.По писав, що сищик і герой мають завжди перебувати в рівноправних умовах, тобто все, що відомо сищикові, відомо й читачеві. Таким чином, гра ведеться за чесними правилами. Якщо читач знайде ключ до розвязання проблеми і перевершить сищика, то такий детектив не має жодної вартісності. У фільмі очевидно, що спершу підозра падає таки на дочку Фуллера. Однак потім, коли бачиш, що реальність буквально зіштовхується з віртуальним світом, починаєш розуміти, що все не може бути так просто, бо стирається межа між цими двома світами. Жижек пише про "13-ий поверх нашої свідомості" - своєрідний барєр, межу, що відділяє зовнішнє від внутрішнього, яка може набувати матеріального вираження. Це пояснює те, що людина може одночасно сприймати реальність під різним кутом зору. Тому й виявляється, що сам сищик може бути вбивцею, якщо він - це проекція іншого юзера. Думаю, варто памятати, що коли ти переступаєш через якусь межу, не можна забувати про відповідальність. Так само і з системою: потрапивши всередину, слід памятати про загрозу можливості зворотного звязку, коли хтось "звідти" може проникнути в твою реальність.
Смерті та воскресіння героїв, які перебувають у паралельних віртуальних реальностях, втрата свого імені (йдеться насамперед про Фуллера, що загинув на початку фільму і ожив у фіналі), нагадали уявлення про реінкарнацію людської душі. Та й саме слово "аватар" походить з санскриту і означає втілення Бога (особливо Вішну), який зійшов у годину смертельної небезпеки для порятунку людства від загибелі. Свого часу для мене це стало відкриттям. Тому думаю, що тут можна проводити чимало паралелей.
Ще одне. Після перегляду цього фільму ще більше переконуєшся в тому, що пріритетність часу над місцем можна зарахувати як одну зі складових "канону" кіберпанку.